Арт-маестро “Сто Баксів” та його галерея

Нещодавно на арт-карті Києва з’явилася нова мистецька адреса: Терещенківська,13, оф.5. У трьох невеличких кімнатах, вірніше двох кімнатах та коридорі, розмістився антикварний салон-галерея «Камея», співзасновник якої – поет Ігор Маленький, що не з книжок знайомий з тонкощами українського арт-бізнесу, розповів нам про те, що то за річ – художня справа і з чим її їдять.

Чому Ви вирішили відкритися саме в період, коли багато мистецьких галерей та антикварних салонів закривається, програючи в конкуренції розмаїтим арт-кафе, клубам та іншим арт-генделикам», що несуть стоживачеві ремісницькі витвори прикладного мистецтва, до того ж за дуже різними, часто досить фантастичними цінами?

Знаєте, бувають галереї, що відкриваються і зачиняються, нещодавно на Горького, 4 «наказав довго жити» салон «Старожитності», котрий працював там багато років, а нам, напевно, долею передречено стати на вістрі «бермудського трикутника» української мистецької справи, що розмістився між Терещенківською та обома боками Горького, саме в цей непростий час. Навіть за перший місяць роботи знайшла своїх господарів значна кількість художніх творів. А причина в тому, що ми за доступною ціною несемо людям мистецькі роботи. Скажімо, днями я був у галереї «Раритет-Арт», у якій є непогана добірка давно покійних запорізьких художників: Колосовського, Гайдука, Фоміна, котрі є і в нас, але ціни в «Камеї» удвічі, а той втричі нижчі, ніж у подібних закладах. Це перше. Друге, чому мені спав на думку «Раритет-Арт», бо вони рухаються в основному у правильному напрямку – працюють з і колекційними, і з сучасними творами. Це правильний розклад ринкового пасьянсу, тому в «Камеї» також є роботи сучасних художників, колекційні твори ХХ, ХІХ, ХVІІІ століть, ікони,бронзова скульптура, – тобто весь набір сегментів для колекціонерів і звичайних покупців. Не цураємося ми і дилерів, робота з якими має свою специфіку, але вони є реалією сьогоднішнього ринку, з якою також необхідно рахуватися і використовувати. Ще один момент – ми збираємося рокзручувати молодих талановитих художників, просувати їх на аукціони, салони – на ринок в широкому розумінні. Наприклад, у нас є роботи дуже талановитого, як на мене, художника Сергія Тригубенка. Деякі знавці кажуть, що Давид Бурлюк поряд з ним відпочиває. Представлені також молоді художниці Ірина Шевельова, Катя Савіна, Валерія Шевченко, роботи яких ми збираємось просувати на аукціони. Працюємо і з дещо розкрученими і старшими авторами, наприклад, з Юрієм Совінським, маємо з десяток його найкращих робіт, які забрали з виставки, і будемо просувати їх любителям і професіоналам живопису. Тобто, будь-хто хоч трохи знайомий з мистецтвом отримає задоволення для душі. Тому ми сповнені оптимізму, що тут, на Терещенківській, поміж музеєм Російського мистецтва та ім. Ханенків, у «задуп’ї» пам’ятника Тараса Шевченка, ми будемо жити і працювати довго і щасливо.

Арт-маестро "Сто Баксів" та його галерея
Дизайнер Оксана Терпак-Маленька та дочка Софійка

На що сьогодні звичайний покупець, що не належить до галеристів чи колекціонерів, які мають досвід роботи з мистецькими речами, скоріше за все зверне увагу: на колекційні роботи, твори визнаних майстрів, чи полотна молодих авторів?

Справа в тому, що живопис – річ дуже «смакова». Але, окрім того що треба намагатися вдовільнити різні смаки, справжній художній смак треба ще й виховувати, і робити це вперто і наполегливо бо те, що ринок сьогодні забитий декором, глянцем і попсою – дуже нездорово. Якщо людина зараз іде на Узвіз і бере там дурницю, не варту коштів, витрачених на фарби і полотно, а потім вішає це творіння у себе вдома, добираючи його під колір шпалер чи меблів, це просто безглуздя. Будь-якому споживачеві можна й треба за ту ж ціну давати нормальну художню роботу. Сьогодні ринки і кіоски Києва забиті картинками, які разом з рамою коштують двісті чи триста гривень, тобто друкованими репродукціями, і люди купують цей декор, прикрашаючи таким чином інтер’єри, а через якийсь час під черговий ремонту чи перестановку меблів усе це добро йде на смітник. Ми ж можемо дати споживачеві навіть в межах 1000 гривень справжні мистецькі речі, які будуть зберігатися в родинах кілька поколінь. Є ж різниця, що купити: репродукцію, глянець і попсу, доля якої одна – поповнювати макулатурні збірні, чи не набагато дорожче – сповнену справжньої творчої енергетики гарну мистецьку роботу, покликану втішати душу не одного покоління.

Ви праюєте не лише з колекційними роботами, а й з творами сучасних художників, тобто це робота не лише з картинами, енергетикою, а з живими людьми. На скільки вони сьогодні ідуть на контакт і наскільки така співпраця є перспективною?

Мені дуже легко знаходити контакт з людьми, особливо з митцями, які відразу бачать «свого», до мене охоче приходять молоді художники і художниці, реставратори, які дарують роботам нове життя і принагідно приносять свої картини. Крім того, всі прекрасно розуміють, що на сьогодні маємо досить кризовий стан економіки. Людям не до художніх робіт, вони думають, як прогодувати свої сім’ї. Особисто я за останні десять років видав десяток книжок своїм коштом, витративши на це близько п’ятнадцяти тисяч доларів, і ці книжки потім роздаровую. Від деяких видань у мене не лишилось жодного примірника, бо я віддаю людям енергетику, яка їм, можливо, буде потрібніша, ніж мені. Так само і мені часто йдуть на зустріч і художники, і колекціонери. На антикварному ринку «клубу колекціонерів», що збирається щосуботи у республіканському виставковому центрі поблизу метро «Лівобережна» усі знають, що я навіть за справжній шедевр більше ста доларів ніколи не дам, і так і нарекли мене Арт-маестро «Сто Баксів». Та називайте хоч горшком, лише у піч не пхайте. Звичайно, я можу домовитись взяти роботи на реалізацію дорожче, часом беру на виплату на якийсь термін, але суть у тому, що справжнє мистецтво має бути доступним кожній нормальній людині цілком середнього статку. Тому я й беру недорого, і маю можливість недорого віддавати, часто-густо працюючи з людьми, які потім ці роботи комусь несуть, перепродують, і це мене не хвилює, бо головне – щоб вони сягали споживача.

Чим є унікальною «Камея»?

Арт-маестро "Сто Баксів" та його галерея
На відкритті салону поет та бард, керівник групи Рутенія - Анатолій Сухий

По-перше, маємо дуже багато справді кайфових робіт, бо я їх підбираю на свій смак, так щоб робота викликала захват, обімління відчуттів, проймала, пробивала, тому що у двох кімнатах і коридорі багато не вмістиш. У мене більше п’ятисот викуплених робіт, котрі я можу міняти чи дарувати слухаючи лише свого серця і розуму. Частина з них висить в арт-клубі «Очеретяний кіт» в підніжжі Андріївського на розі Фролівської і Боричевого току, частина в інших місцях. По-друге, окрім традиційного набору: пейзажів і натюрмортів, весь коридор завішаний жінками і квітами. Є таке поняття «натюрморт», що перекладається з французької як «мертва натура». Насправді воно не зовсім відповідає дійсності, тому я підмінив його поняттям «alive nature» – жива природа, бо я люблю живу натуру – квіти і жінок, тому у мене багато портретів, навіть старих жінок, обличчя яких позначені печаттю пережитого, а також оголеної жіночої натури, так званих «ню», котрі сприймаються зовсім по-іншому поруч з жіночими портретами і квітами. Жінки чи одна узагальнена жінка – Біла Богиня чи Велика Мати у цих роботах починає грати розмаїтими фарбами й ракурсами, наводячи на роздуми і приносячи невимовне естетичне вдоволення, і такого ви не знайдете в жодній галереї України та всіх довколасвітніх околиць. Тому по квіти і жінок – «alive nature» – приходьте в «Камею».

Сьогодні побутує думка, що люди, які можуть дозволити собі вкласти кошти у гарні роботи, не мають часу шукати їх по галереях, тому в Інтернеті знаходимо масу посилань на сайти антикварних салонів, тут же можна подивитися роботу і фактично зробити вибір, що значною мірою вкорочує спілкування з мистецтвом. Як ви ставитеся до такого способу купівлі мистецької речі?

Річ в тім, що мистецькі роботи не варто купувати в інтернеті, потрібно приходити, дивитися їх, адже картина – це укладена в неї енергія творця. Інтернет, звичайно, потрібен, – для ознайомлення і т.ін., а роботу треба виьмрати вживу, відчувши емоцію, яку вона викликає. Ніхто ж не одружується чи обирає собі подругу по фото. Тому що робота – як людина, якщо ти вішаєш її в кімнаті, з нею треба жити, бо це не глянець, чи репродукція. Тому ми, звичайно, будемо працювати з інтернетом, але всіх запрошуємо до нашої гостини дивитися справжні мистецькі речі вживу.

Але ж антикварні салони і галереї – це не тільки акумулятори мистецької енергії, а й значною мірою прибутковий бізнес, у якому «прорватися» вдається далеко не всім. Якими якостями має бути наділена людина, що береться за цю справу?

Дійсно, це повинен бути прибутковий бізнес, інакше не буде за що платити аренду, купувати роботи. Але важлива річ полягає в тому, що у кожній мистецькій роботі є певна творча енергетика. Така енергетика є і в мені. Бо окрім віршів і прози, які пишу тільки тоді, коли уже не можу не писати, я часом ще й малюю у мною ж вигаданій техніці так званого «виноградизму». Тому справжню мистецьку річ я відчуваю на енергетичному рівні. Часом на антикварному ринку чи в академії, у прямому розумінні через стіну відчуваю, що десь поруч в аудиторії чи майстерні є класна робота. Це важко пояснити з точки зору здорового глузду і логіки, але це так. Тому на сьогодні людина, що займається мистецтвом, повинна бути мистцем по своїй природі, не кажучи про те, щоб розумітися на багатьох речах. Інший момент – вона повинна бути відкритою і намагатися донести людям справжні мистецькі роботи. Просто малювати – це одне, але набагато складніше – добитись, достукатись, донести до світу роботи, які приносили б радість іншим, знаним і не знаним тобі людям, і таким чином якось змінювали на краще сьогоднішню безрадісну, нудну, механістичну й безглузду по своїй природі дійсність.

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.